Роками навколо Леніна будувався образ майже неординарної людини.

У радянській пропаганді його представляли не лише як політика та лідера революції, а й як когось виняткового, майже безпомилкового та обдарованого розумом, який мав би піднятися над звичайними людьми.

Після його смерті в 1924 році цей міф не зник, а ще більше закріпився.

Тіло Леніна було забальзамоване та виставлене в мавзолеї на Красній площі, який став одним із найвідоміших символів культу радянського лідера.

Але це ще не все.

Радянська влада також хотіла знайти «доказ» унікальності Леніна в найсимволічнішому місці — у його мозку.

Після смерті вождя його мозок дослідили, і роботою зайнявся німецький нейробіолог Оскар Фогт.

У Москві навіть було створено Інститут дослідження мозку, одним із перших і найважливіших завдань якого було дослідження мозку Леніна.

Це звучало як спроба науково підтвердити легенду.

Оскільки Ленін мав бути генієм революції, пропаганда хотіла показати, що його унікальність можна знайти навіть під мікроскопом.

У 1929 році Фогт повідомив, що в деяких ділянках кори головного мозку Леніна він помітив особливо великі та численні пірамідні нейрони.

Для влади це був зручний матеріал для побудови історії про непересічний розум вождя.

Проблема полягає в тому, що такі висновки не означають автоматично, що хтось був «генієм».

Структура мозку складна, і сама наявність певних клітин не дозволяє просто пояснити інтелект, політичний талант, харизму чи здатність впливати на людей.

Тому сьогодні дослідження мозку Леніна частіше трактуються не як сенсаційний доказ його надлюдських здібностей, а як дивний розділ в історії науки, переплетений з пропагандою.

Історики медицини описують дослідження його мозку як один із найвизначніших, але водночас і проблематичних епізодів в історії неврології.

Все це більше говорить про Радянський Союз, ніж про сам мозок Леніна.

Владі потрібен був святий засновник нової системи, тому після його смерті навколо нього почала створюватися легенда, в якій навіть його тіло та мозок мали підтверджувати велич вождя.

Ленін, безсумнівно, був впливовою, розумною та безжально політично ефективною людиною.

Однак, до цього не потрібно додавати нереалістичні теорії.

Що справді цікаво, так це не фантазія про «таємницю його голови», а те, як далеко може зайти пропаганда, коли вона намагається зробити з політика майже надлюдську фігуру.

Так званий «геній Леніна» був, таким чином, не лише питанням його здібностей, а й ретельно сконструйованим міфом.

А історія його досліджень мозку показує, що навіть науку можна втягнути в політичну історію, якщо уряду відчайдушно потрібно підтвердити власну легенду.