Я завмер, щойно їх побачив.

Маленькі, темні, покручені фігури чіплялися до запиленої підлоги поруч з моїм ліжком.

Вони виглядали як крихітні трупики, наполовину приховані під волоссям і брудом, ніби щось тихо розкладалося прямо там, де я спав.

На мить мені здалося, ніби я потрапив у фільм жахів, що розгортається в моїй спальні. Форми були жорсткими, викривленими та тривожно органічними, і чим довше я дивився на них, тим тривожнішими вони ставали.

Я уявляв собі чуми, хвороби чи щось набагато гірше, що чатувало зовсім поруч. Знесилений, я не міг лягти й вдати, що не бачив їх.

Лише після ретельного розслідування та досліджень таємниця розчинилася у чомусь дивно звичайному.

Це були не гниючі шкідники чи ознаки прихованої загрози, а висохлі останки старих гусениць, давно мертвих і з часом повільно покриваних пилом і шерстю.

Страх зник, його місце зайняло полегшення та дивний смуток за цими маленькими, забутими життями.

Тієї ночі, після того, як я все прибрала, моя кімната стала світлішою. ​​Доказ того, що іноді найжахливіші відкриття здаються жахливими, поки ми їх не зрозуміємо.