Озеро завжди здавалося мені трохи тривожним, немов штучне дзеркало, кинуте посеред нашого тихого села.

Того дня вода була надзвичайно чистою, а грудки на дні виглядали тривожно цілеспрямованими, ніби якесь приховане життя процвітало зовсім поруч.

Я уявляв собі рідкісних амфібій, інвазивні види і навіть якийсь невідомий організм, який ще ніхто не задокументував. Тиша берега лише посилювала таємничість.

Нахилившися ближче, я нарешті помітив ледь помітний логотип під багнюкою і мало не розреготався.

Це були м’ячі для гольфу – десятки їх – що лежали в пологих заглибинах, вирізьблених часом і течією.

Те, що я перетворив на природний трилер, було просто колекцією невдалих ударів із сусіднього поля для гольфу. Це відкриття дивно заспокоювало: іноді у світі немає монстрів чи чудес. Іноді це просто нагадує нам, як легко наш розум заповнює прогалини.