Вдова потай поклала в труну чоловіка фотографію його коханки: а за кілька днів сталося те, що все село згадувало ще довго
Марія ненавиділа Ганну. Вже два роки молода фельдшер не відходила від Девіда – законного чоловіка Марії. Ганна завжди знаходила привід виявитися поряд: то терміновий виклик, то «випадкова» зустріч біля магазину, то тривала розмова після огляду. Вона посміхалася надто впевнено і дивилася на нього так, ніби дружини поряд просто не існувало.
Марія не мовчала. Вона кілька разів прямо говорила Ганні триматися подалі від її сім’ї. Але Анна лише спокійно відповідала, що Девід — доросла людина і сама вирішує, з ким йому спілкуватися. Іноді вона додавала з усмішкою, що якби чоловік був щасливий удома, він би не шукав уваги на боці.
Ці слова Марія не могла забути.
Девіду нещодавно виповнилося сорок, він багато працював, часто їздив районом. І одного вечора його серце просто зупинилося. Все сталося швидко.
Коли Ганна почула новину, вона прийшла до будинку Марії, щоб попрощатися з коханою людиною. На похороні вона стояла осторонь, не підходячи до труни. Вона розуміла, що не має права бути поряд. Вона стояла, бліда, з почервонілими очима. Вдова підійшла до неї і тихо сказала, що її ніколи не пробачить. Вона звинуватила Ганну в тому, що та зруйнувала їхню родину і довела Девіда до могили.
— Ти скоро помреш, бо я поклала твою фотографію в труну до свого коханця.
Ганна нічого не відповіла і пішла. А за кілька днів трапилося неймовірне Продовження цієї історії можна знайти у першому коментарі
У ніч смерті чоловіка Марія дістала зі скриньки стару фотографію Анни. Вона довго дивилася на знімок, а потім тихо, поки в будинку нікого не було, підійшла до труни і поклала фото на груди Девіда. Їй здавалося, що так вона покарає суперницю.
Вдова сама розповіла коханці про фотографію у труні. І зробила це невипадково.
Марія знала, що їхнє село живе чутками та прикметами. Люди тут вірять у знаки, прокляття та «псую» сильніше, ніж у лікарів. Саме на це вона й розраховувала.
Після похорону вона підійшла до Анни і голосно, щоб чули сусіди, сказала, що поклала її фотографію в труну Девіду. І додала, що за такі речі завжди доводиться платити.
Люди одразу насторожилися, почали переглядатись, а надвечір по селу вже йшли розмови.
Але справжня причина була іншою.
Марія вирішила позбавитися суперниці тихо і так, щоб ніхто не пов’язав це з нею.
Через кілька днів Ганна раптом відчула себе погано. Спочатку слабкість, потім нудота, сильний біль у животі. Через добу вона вже не могла підвестися з ліжка.
По селі одразу поповзли чутки. Люди шепотілися, що це прокляття вдови. Казали, що не можна класти чужу фотографію у труну, бо мертві забирають із собою того, хто на знімку.
Старенькі біля колодязя хрестилися і запевняли, що все трапилося згідно із законом «вищих сил».
Марія мовчала. Вона вдавала, що сама здивована. Навіть показово ходила до церкви.
Але Ганна не вірила у містику. Вона була медиком і знала, що її стан схожий на отруєння. Симптоми були надто зрозумілі.
Вона згадала, що останніми днями їй приносили їжу сусіди. Воду теж хтось передавав через знайомих. Анна перестала їсти все, що отримувала з чужих рук. Перейшла лише на запаси, які купувала сама. Почала пити воду із запечатаних пляшок.
За кілька днів їй полегшало.
Тоді вона зрозуміла, що хтось справді хотів її смерті. І єдина людина, кому це було вигідно, вже голосно оголосила всьому селу про прокляття.
