У ніч смерті чоловіка Марія дістала зі скриньки стару фотографію Анни. Вона довго дивилася на знімок, а потім тихо, поки в будинку нікого не було, підійшла до труни і поклала фото на груди Девіда. Їй здавалося, що так вона покарає суперницю.

Вдова сама розповіла коханці про фотографію у труні. І зробила це невипадково.

Марія знала, що їхнє село живе чутками та прикметами. Люди тут вірять у знаки, прокляття та «псую» сильніше, ніж у лікарів. Саме на це вона й розраховувала.

Після похорону вона підійшла до Анни і голосно, щоб чули сусіди, сказала, що поклала її фотографію в труну Девіду. І додала, що за такі речі завжди доводиться платити.

Люди одразу насторожилися, почали переглядатись, а надвечір по селу вже йшли розмови.

Але справжня причина була іншою.

Марія вирішила позбавитися суперниці тихо і так, щоб ніхто не пов’язав це з нею.

Через кілька днів Ганна раптом відчула себе погано. Спочатку слабкість, потім нудота, сильний біль у животі. Через добу вона вже не могла підвестися з ліжка.

По селі одразу поповзли чутки. Люди шепотілися, що це прокляття вдови. Казали, що не можна класти чужу фотографію у труну, бо мертві забирають із собою того, хто на знімку.

Старенькі біля колодязя хрестилися і запевняли, що все трапилося згідно із законом «вищих сил».

Марія мовчала. Вона вдавала, що сама здивована. Навіть показово ходила до церкви.

Але Ганна не вірила у містику. Вона була медиком і знала, що її стан схожий на отруєння. Симптоми були надто зрозумілі.

Вона згадала, що останніми днями їй приносили їжу сусіди. Воду теж хтось передавав через знайомих. Анна перестала їсти все, що отримувала з чужих рук. Перейшла лише на запаси, які купувала сама. Почала пити воду із запечатаних пляшок.

За кілька днів їй полегшало.

Тоді вона зрозуміла, що хтось справді хотів її смерті. І єдина людина, кому це було вигідно, вже голосно оголосила всьому селу про прокляття.