Після цих слів хлопець підняв штанину. Під нею був протез. Метал блиснув у світлі ламп. У салоні хтось тихо ахнув. Один чоловік опустив погляд, літня жінка прикрила рота рукою.

Мама різко зблідла. Її впевненість зникла за секунду. Вона спробувала щось сказати, але слова не знайшлися. Діти притиснулися до неї ще сильніше.

Хлопець спокійно опустив штанину і знову сів. Він не говорив нічого зайвого, не дивився на всі боки, не намагався когось присоромити. В його обличчі не було агресії, тільки втома.

В автобусі запанувала незручна тиша. Один із пасажирів тихо сказав, що не можна судити людину за татуюванням та віком. Кілька людей підтримали його.

Мама більше не вимагала місце. Вона просто мовчки стояла, дивлячись у вікно.