У п’ятницю вдень мені написав Віктор. Анкета звичайна: 59 років, пенсіонер МВС, мешкає один у двокімнатній квартирі, є машина.

Фото стандартне — не молоде, але підтягнуте. Увечері ми переписувалися: нічого особливого, просто знайомство, трохи про роботу, хобі, причини перебування на сайті. Відповідав він коротко, але чемно.

Вранці в суботу зателефонував:
— Людмило, доброго ранку. Слухай, я подумав — може, не відкладатимемо? Давай сьогодні зустрінемося. Приїжджай до мене, я адресу скину.

Я розгубилася: зазвичай спочатку зустрічаються на нейтральній території, а він одразу додому запрошує.

— Вікторе, може, спочатку в кафе? — Обережно запропонувала я.
— Навіщо витрачати гроші? Вдома спокійніше, чай поп’ємо, поговоримо. Чи ти боїшся?

Я подумала: мені 54 роки, не дівчинка. Якщо що — піду.

— Гаразд, скидайте адресу.

Приїхала до третьої години. Старенька п’ятиповерхівка, під’їзд пах капустою та котячим туалетом. Віктор відчинив двері в домашніх треках і майці:
— Заходь, не соромся.

Квартира виявилася захаращеною, але не брудною: коробки в коридорі, на полицях старі газети, на дивані гора одягу.

— Вибач за бардак, — буркнув він, — не було часу забиратися. Ходімо на кухню.

На кухні було чистіше. Сіли за стіл, він увімкнув чайник, дістав печиво з пачки.

— Розповідай про себе.

Я почала працювати, але він перебив:
— Слухай, а ти взагалі по господарству як? Готувати вмієш?

Я напружилася, але спокійно відповіла:
— Вмію, звичайно.

Він пожвавішав:
— А що? Борщ? Котлети?
— Так, все готую.

Він кивнув:
— Чудово. Бо я вже втомився один. То магазинні пельмені, то каша. Хочеться нормальної їжі.

Я промовчала, попила чай. Він продовжував:
— От дивись, — показав на плиту, — газ є, холодильник працює. Все для приготування. Тільки часу нема. З ранку на ринок їжджу, торгую. Повертаюся пізно. Було б добре, якби хтось удома готував, прибирав, а я гроші приносив би.

Я відставила чашку:
— Вікторе, ви дружину шукаєте чи хатню робітницю?

Він здивувався:
— Та до чого тут хатня робітниця? Я про сім’ю говорю. Нормальну. Де жінка веде будинок, а чоловік заробляє.

— А якщо жінка теж працює?

Він скривився:
— Ну навіщо? У мене пенсія плюс дохід із ринку. Досить на двох. Навіщо тобі надриватися? Сиди вдома, готуй, порядок наводь. Це ж жіноча справа.

Я підвелася з крісла:
— Дякую за чай. Мені вже час.

Він схопився, наче злякавшись:
— Куди? Ми ж лише почали!

— Все зрозуміло. До побачення, — спокійно сказала я і попрямувала до виходу. Спіймала таксі і їхала додому, обмірковуючи: невже він всерйоз думає, що я залишу свою роботу, переберуся до нього в цю захаращену квартиру і стану його особистою куховаркою?

Увечері об одинадцятій пролунав дзвінок:
— Людмило, чого образилася? Адже я нічого поганого не сказав.
— Я не образилася. Просто зрозуміла, що ми надто різні.
— Ну, давай хоч спробуємо. Приїжджай завтра, звариш борщ. У мене друзі прийдуть, хочу почастувати.

Я просто не повірила своїм вухам:
— Вікторе, ми зустрілися один раз. Який борщ? Які друзі?
— А що тут дивного? Ти ж готувати вмієш. Продукти я куплю, а ти приготуєш. Заодно познайомишся з моїми друзями.

Я повісила слухавку і одразу заблокувала номер.

Подруга пізніше сказала: «Може, ти надто строга? Чоловік самотній, шукає турботу». Я відповіла: турбота має бути взаємною. А він хотів лише слугу.

Існує два типи чоловіків: одні шукають супутницю життя, інші — безкоштовну хатню робітницю з функцією дружини. Віктор явно належав до других. Він навіть не цікавився чим я живу, про що мрію, що люблю. Його цікавило одне: чи я вмію готувати, прибирати і чи готова залишити роботу заради його комфорту.

Для нього я не була людиною, не особистістю, а вирішенням побутових проблем. Нема кому приготувати обід — ось вона, рішення. Нема кому прибрати квартиру — ось вона готова переїхати. Моя робота, мої інтереси, моє життя все це не мало значення. Важливим було лише вміння варити борщ.

Минуло два місяці. Випадково побачила його оновлену анкету на тому самому сайті. Тепер там написано: «Шукаю господарську жінку для серйозних стосунків. Готовий забезпечувати». Цікаво, чи знайдеться хтось, хто клюне на таку приманку?

Я більше на сайти не заходжу. Вирішила: краще бути однією, ніж із тим, хто бачить у мені кухонний комбайн на ногах.