У п’ятницю ввечері, як на зло, навалилося стільки термінових справ, що вона залишила офіс на годину пізніше, ніж звичайно. Пробки та тиснява в метро остаточно зіпсували настрій.

Відчинивши двері своєї квартири, жінка одразу відчула аромат домашньої випічки. Знайомий запах пиріжків з капустою залоскотав ніздрі. Значить, Валентина Павлівна вже тут, чаклує на кухні.

— Настенька, нарешті! – пролунав голос свекрухи. – А ми вже зачекались! Проходь швидше, мої руки. Все готове!

“Ми зачекалися” – звична фраза, яку Настя чула щоп’ятниці останній місяць. Саме стільки часу минуло з того часу, як свекруха взяла за правило приходити до них напередодні вихідних і готувати.

Спочатку Анастасія чинила опір цій ідеї. Їй здавалося, що таким чином Валентина Павлівна натякає на її невміння господарювати. Але поступово звикла. Тим більше, що свекруха справді готувала дивовижно.

– Привіт, люба! – чоловік виглянув із кухні. – Як день минув?

Микита, як завжди у домашній футболці та джинсах, розставляв тарілки. За сім років шлюбу їхні п’ятничні вечері перетворилися на своєрідний ритуал.

– Нормально, – стомлено відповіла жінка, проходячи у ванну. – Тільки дуже багато роботи напало сьогодні.

***

За п’ятнадцять хвилин сім’я вже сиділа за столом.

Свекруха метушилася, підкладаючи то пиріжки, то салат, то котлети. Микита розповідав про свої робочі справи, а Настя мовчки колупала вилкою у тарілці.

Думки постійно поверталися до скриньки, що стоїть у вітальні на полиці.

– Насте, щось ти сьогодні притихла, – дбайливо промовила Валентина Павлівна. — Може, чайку з медом? У тебе горло не болить?

— Ні-ні, все добре. Просто втомилася, – спробувала посміхнутися невістка.

***

Після чаю свекруха збиралася додому. Микита, як завжди, зголосився проводити матір. Настя дочекалася, коли за ними зачиняться двері, і поспішила до вітальні.

Руки тремтіли, коли вона знімала з полиці різьблену дерев’яну скриньку – подарунок бабусі. Саме сюди вона складала гроші на нові меблі.

Старий диван та шафа давно просили заміни, але на повне оновлення вітальні була потрібна пристойна сума.

Настя відкрила скриньку і завмерла. Конверт із грошима знову став тоншим. Вона точно пам’ятала, що вранці там було сімдесят тисяч, а зараз від сили п’ятдесят.

Жінка у розпачі опустилася на крісло. Це відбувалося вже вчетверте.

Щоп’ятниці після візиту свекрухи зі скриньки пропадали гроші. Спочатку вона думала, що помилилась у підрахунках. Потім вирішила, що, можливо, сама кудись витратила та забула. Але зараз сумнівів не залишилося: хтось систематично краде її заощадження.

У голові не лягало. Невже Валентина Павлівна? Жінка, яка завжди була з нею привітна, готувала смачні обіди, дарувала подарунки на свята? Яка щонеділі ходила до церкви і вчила їх жити по совісті?

***

За дверима почулися кроки. Додому повернувся Микита. Дружина швидко сховала скриньку на місце і постаралася надати обличчю безтурботного виразу. Але всередині все кипіло від образи та розчарування.

— Ти чого така бліда? – спитав чоловік, заходячи до кімнати. — Може, правда захворіла?

– Ні, просто… – Настя запнулася. – Просто втомилася дуже. Піду ляжу раніше.

Вона поцілувала чоловіка і пішла до спальні, але заснути цієї ночі так і не змогла. У голові крутилися непрохані думки. Як розповісти дружину про свої підозри? Чи повірить він? І що робити далі?

***

Суботній ранок був похмурим.

Настя металася по квартирі, вдаючи, що зайнята прибиранням, але думки наполегливо поверталися до вчорашнього вечора. Микита, не помічаючи її стану, порався з ноутбуком у вітальні.

— Любий, — обережно почала жінка, — може з’їздиш на ринок? Овочі закінчились.

— Звичайно, — охоче погодився чоловік. — Тобі щось особливе привезти?

– Ні, як завжди: помідори, огірки, картоплю… – Анастасія старанно перераховувала продукти, радіючи змоги залишитися однією.

***

Щойно за чоловіком зачинилися двері, вона схопила телефон і набрала номер сестри. Ольга завжди була для неї не просто родичкою, а найближчою людиною, з якою можна поділитися будь-якими секретами.

— Оль, привіт! Чи можеш говорити? – голос Насті тремтів від хвилювання.

– Привіт, сестра! Що сталося? По голосу чую, що щось недобре.

Жінка, ковтаючи сльози, розповіла про зникнення грошей та свої підозри.

— Стривай-чекай! Ти хочеш сказати, що Валентина Павлівна краде? Та сама, що носиться з тобою як із дорогоцінним скарбом? Яка тобі шубу на минуле Різдво подарувала?

– Я знаю, звучить дико! Але гроші зникають тільки щоп’ятниці, коли вона приходить. Більше нема кому!

– Так, стоп! – рішуче сказала сестра. – Давай без істерики. Не можна звинувачувати людину без доказів. Ти маєш план дій?

— Який тут план! — Розгублено простягла Настя. – Я навіть чоловікові боюся сказати. Аж раптом він мене засудить за підозри на адресу його матері?

У трубці повисла тиша. Зрозуміло, що Ольга щось обмірковує.

– Знаєш що? Є думка. Постав камери відеоспостереження. Нині це не проблема: маленькі, непомітні. Встанови у вітальні, направ на полицю зі скринькою. Якщо свекруха справді бере гроші, буде запис. Тоді вже можна буде спокійно поговорити та з’ясувати причини.

– Камери? – жахнулася Настя. – Господи, до чого дійшло! Як у шпигунському фільмі.

– А що робити? Інакше так і мучитимемося здогадками. І гроші продовжать зникати.

Жінка мовчала, смикаючи край фіранки. Думка про стеження здавалася їй огидною, але інших варіантів справді не було.

— Гаразд, — зважилася вона. – Де такі камери купити?

— Не хвилюйся, я все влаштую. Знаю одного фахівця, він допоможе із встановленням. Головне, вибрати момент, коли нікого не буде вдома. Домовились?

***

Після розмови із сестрою Анастасія відчула полегшення. План дій з’явився, тепер залишалося лише його реалізувати.

Але у глибині душі жінка сподівалася, що камери покажуть щось інше. Може гроші зникають з якоїсь іншої причини? Може вона справді щось плутає у підрахунках?

За годину повернувся Микита з повними сумками овочів. Він був у чудовому настрої та запропонував сходити ввечері в кіно.

– Вибач, любий, – винно посміхнулася дружина. – Голова щось розболілася. Давай іншим разом!

Чоловік уважно глянув на неї, невпевнено відповів:

— Ти якась дивна останнім часом. Може до лікаря сходити?

— Ні-ні, просто втомилася. Зараз ляжу, відпочину і все минеться.

Весь решту дня жінка провела як на голках. Їй здавалося, що чоловік помічає її занепокоєння, але не наважується спитати. А може, просто не хоче псувати вихідний розпитуваннями.

Увечері, лежачи в ліжку, вона думала про майбутнє встановлення камер.

Чи правильно вона вчиняє? Чи не зруйнує це сім’ю? Але образ порожньої скриньки не давав спокою. Треба було дізнатися правду, якою б гіркою вона не виявилася.

***

Наступний тиждень тягнувся дуже довго. Анастасія постійно ловила себе на тому, що поглядає на маленьку камеру, майстерно заховану серед книг.

Знайомий Ольги встановив аж три штуки, щоб охопити всю вітальню з різних ракурсів.

«Якщо щось відбувається, ми це точно побачимо», — запевнив він.

На роботі жінка не могла зосередитись. Двічі наплутала у звітах, за що отримала догану від начальника. Щовечора вона механічно готувала вечерю, майже розмовляючи з чоловіком. Микита списував її мовчазність на втому і не докучав розпитуваннями.

Коли настала п’ятниця, Настя ледь досиділа до кінця робочого дня. Вечір пройшов як завжди: Валентина Павлівна готувала на кухні, вони вечеряли, пили чай. Невістка намагалася поводитися невимушено, але всередині все тремтіло від напруження.

***

Наступного дня, у суботу вранці, зателефонувала сестра.

– Все готове! Зараз наберу Микиту, попрошу допомогти з ремонтом у ванній кімнаті. Години на дві-три його точно затримаю!

Коли чоловік поїхав, жінка кинулася до ноутбука. Руки тремтіли так сильно, що вона не одразу потрапила по потрібних клавішах. Відкривши програму відеоспостереження, почала переглядати вчорашній запис.

Перша година нічого особливого не відбувалося.

Валентина Павлівна готувала на кухні, Настя майнула туди-сюди.

Але раптом жінка завмерла: на екрані з’явився Микита. Він швидко озирнувся і підійшов до матері. Дістав із кишені товсту пачку купюр і передав їй. Та як ні в чому не бувало сховала гроші у сумку.

Але ж це було не все! За кілька хвилин, коли мати повернулася до плити, а Настя була у ванній, Микита пройшов до скриньки. Він дістав звідти конверт із грошима, перерахував купюри і поклав собі частину в кишеню.

«Господи! Це що таке? Микита! Ти і скринька? І звідки у тебе такі суми для матері? Навіщо ти забираєш мої заощадження?»

Вона промотала запис щонайменше десять разів. Все те саме. Спочатку чоловік віддавав матері велику суму зі своєї кишені, а потім забирав гроші зі скриньки дружини.

***

Анастасія сиділа, не рухаючись, дивлячись в одну точку. У вухах шуміло, до горла підступали сльози.

Усі ці роки вона думала, що знає свого чоловіка. Вони завжди ділили порівну, обговорювали великі покупки, радилися один з одним.

Вхідні двері грюкнули. Повернувся Микита.

Жінка навіть не ворухнулася. Вона продовжувала дивитися в екран ноутбука, де застиг останній кадр: її чоловік, крадучись, підходить до скриньки з грошима.

— Мила, я вдома! — пролунав голос чоловіка з передпокою. — Ти не повіриш, як ми з Ольгою намучилися з цим краном!

Він осікся, побачивши дружину перед ноутбуком із записами камер спостереження.

У кімнаті зависла мертва тиша.

***

– Що це? — Голос чоловіка здригнувся, хоча він чудово розумів, що саме бачить на екрані.

— Ні, це ти мені скажи. Що це таке? – Настя повільно обернулася до чоловіка. — Поясни, чому ти крадеш мої гроші? І звідки маєш такі суми для матері?

Микита важко опустився у крісло. Його обличчя зблідло, на лобі виступили краплинки поту.

— Ти стежила за мною? – замість відповіді спитав він. – Встановила камери у нашому будинку?

— Так, стежила! Тому що з моєї скриньки постійно пропадали гроші. Я думала, що це твоя мати. Господи, як я помилялася! Це виявився ти. Мій власний чоловік! Не можу повірити!

– Послухай… – почав Микита, але дружина перебила його:

— Ні, це ти послухай! Я збирала на нові меблі. Ти знав про це. Ми ж разом обговорювали, яку диванку купимо, які шафи. А ти просто брав і забирав мої заощадження! І при цьому щотижня віддавав матері суми, що у рази перевищують твою зарплату. Звідки гроші, Микито?

Чоловік мовчав, опустивши голову. Потім тихо зізнався:

– Півроку тому мене підвищили. Я став начальником відділу. Зарплата зросла втричі.

– Що? І ти мовчав? Весь цей час…

— Так, мовчав! Бо знав, що ти не дозволиш допомагати мамі. Вона все життя мріяла про дачу. Все життя працювала, щоб підняти мене сама, без батька. А тепер, коли у мене з’явилася можливість віддячити її, зробити щасливою.

– До чого тут це? Чому не можна було просто поговорити зі мною? Пояснити? Ми могли б знайти компроміс!

– Який компроміс? Не сміш! – гірко посміхнувся чоловік. — Ти сказала б, що спочатку треба купити меблі, зробити ремонт, з’їздити відпочити. А мама хай зачекає, га? Вона завжди може почекати! Ти зробила б саме так. Ми обидва це знаємо!

– Отже, ти вирішив діяти за моєю спиною? – Настя відчувала, як по щоках котяться сльози. – Красти мої гроші, дурити…

– А ти? — Раптом жорстко запитав Микита. – Ти встановила камери у будинку! Стежила за мною, за моєю матір’ю. Це нормально? Це не злочин? Ти – справжня зрадниця! Ти на жодний грам мені не довіряєш!

***

Подружжя замовкло і кілька хвилин уважно дивилося одне на одного. Сім років шлюбу, здавалося, розсипалися на порох за кілька хвилин.

– Знаєш, – тихо сказала дружина, – я думаю, нам треба розлучитися. Мені не потрібний чоловік, який краде мої гроші. Це надто!

– Що?! – Микита різко обернувся до Анастасії. — Тобто ти встановила камери, шпигунила за мною, а тепер ще й робиш мене винним? Може поясниш, чому я маю звітувати перед тобою про кожну копійку, яку заробляю?

– Тому що ми сім’я! Чи ти забув, що це означає?

— Ні, це ти забула! — Чоловік почав ходити по кімнаті. – Сім’я – це коли довіряють, а не стежать один за одним! І так, я маю повне право розпоряджатися своїми грошима так, як я вважаю за потрібне. Я їх заробив!

– Ось як? Тоді навіщо тобі дружина? Якщо ти такий самостійний, приймаєш рішення одноосібно, брешеш мені в очі місяцями… Навіщо тобі я?

– А знаєш, ти маєш рацію! — Микита зупинився і подивився їй просто у вічі. — Мені справді не потрібна дружина, яка контролює кожен мій крок. Яка не розуміє, що допомога матері – святе. Яка думає тільки про меблі та ремонт!

— Не смій! Не смій виставляти мене бездушною егоїсткою! Я завжди шанувала твою маму. Але ти вважав за краще брехати, красти мої гроші, замість просто поговорити!

— Та тому що з тобою марно розмовляти! — Вибухнув чоловік. — Ти завжди знаєш, як правильно, як треба, як має бути! Але запам’ятай! Мене не цікавить чужа думка!

Жінка відчайдушно похитала головою:

– Ось і все. Ти сказав головне. Я тобі чужа. І моя думка чужа. Значить справді час закінчувати цю виставу.

— Згоден. Досить грати у сім’ю. Я втомився підлаштовуватися і вдавати, що мене влаштовують твої генеральські замашки. Я хочу бачити поряд із собою жінку, а не великого «командира»!

***

Анастасія мовчки встала і поволі пішла до спальні. Потрібно було зібрати речі та поїхати до сестри. Позаду залишилася гарна історія кохання, що перетворилася на негарну історію зради.

Цього вечора у їхній квартирі було прийнято єдине можливе рішення – розлучення. Обидва розуміли: не можна склеїти розбиту довіру, як не можна повернути час назад і все виправити.