Щойно вся Котельва стояла на колінах…. «Пливе кача» пробирала до самих кісток… Напис «Вантаж 200» різав так по душі, що відключав свідомість… Море прапорів України складало шану цій дівчинці….

А потім я була у дворі….

«Дівчинко моя, ми винні, що не вберегли…. Пробач нас….»

«Ти ж казала, як же там хлопці будуть без мене?…. Подивися, вони приїхали до тебе….»

«Донечко, ми собі ніколи не пробачимо…»

Ці слова мами Валентини, яка обіймає труну, луною стоять у вухах…. А перед очима батько Олександр, який сидить на стільчику біля своєї донечки, а плечі ходором ходять від ридання…. А поруч сестра Анічка, яка заламує руки і підводить мокрі очі до неба….

І багато-багато хлопців у військовій формі…

Всі вірили… сподівалися… молилися…. А раптом жива….

Господь забрав цю красиву дівчинку, молоду маму, у Свої обителі….

З поміж всього Оля обрала Україну!!!! Віддала їй себе всю!!! Віддала найцінніше!!!

Господь таких не залишає…. Дуже віримо, що Він їй приготував блаженне вічне життя…

Але ж як батькам, сестрі, чоловікові, донечці змиритися з цим???

Як жити??? Як сприйняти цю жорстоку реальність??? Як навчитися жити без своєї кровинки???

Страшно уявити……..

Було у батьків дві донечки… це як у птаха два крила. І коли одне крило відрубати, згодом рана наче і заживе, але злетіти птах не може, бо він безсилий….

Господи, упокой світлу душу Жінки, Патріота, Героя у Царстві Небесному!!!

Господи, дай сили пережити близьким цю втрату!!!

Господи, ЗНІМИ З УКРАЇНСЬКИХ АВТОМОБІЛІВ НАКЛЕЙКУ «ВАНТАЖ 200» !!!

Будь ласка…….